ЖІНОЧА ЖУРНАЛІСТИКА В УКРАЇНІ


­­
Світова історія зародження та розвитку жіночого руху у Європі починається з XV по XIX століття. За допомогою так званого фемінізму до ХХ століття майже всі жінки світу мали право голосу. Процес становлення українського жіночого руху розпочався у 70-х роках з польскої дискусії у пресі про освіту жінки.

Перші видання для жінок почали виходити одразу після “весни народів”. Цікаво, що перші журнали для жінок видавав саме чоловік, московіл і прихильник латинки. У 1853 р. С.Шехович журнал “Лада”, а в 1868-1870 рр. — журнал “Русалка”. Ці журнали друкувалися «язичієм», насаджували жінкам ідеал чотирьох К (Kinder, Kuche, Kirche, Kleider – дитина, кухня, церква, сукні).

Трохи пізніше Н.Кобринська започаткувала жіночий рух в Західній Україні за підтримки Емілії Ничай, Уляни Кравченко, Катерини і Анни Павлик. У жовтні 1884 р. у Станіславі відбулися установчі збори Товариства руських жінок, де Н.Кобринська визначила мету товариства – впливати на розвиток феміністики а допомогою літератури. Вона запланувала видавати журнал для жінок - альманах “Перший вінок”, який вийшов за матеріальною допомогою Олени Пчілки у 1887 р. Тут були твори із Наддніпрянщини і з Галичини.





 У вступній статті альманаху Н.Кобринська писала: “Важний ще лишаєся нам до піднесеня факт, що перший раз виступаємо разом з нашими старшими сестрами Українками в імени нашої національної єдности на ниві загальних справ і спільного всім жінкам питання” . Сторінки альманаху вміщували літературні твори (вірші, проза), етнографічні матеріали, статті Н.Кобринської про жіноче питання, але сам жіночий рух зустрів видання без ентузіазму, схвальну статтю написав лише І.Франко. Через 6 років Н.Кобринська власним коштом видала три випуски альманаху “Наша доля” (1893 р., 1895 р. і 1896 р.), а згодом її почали називати «та, що написала фемінізм».

















 Жіночий рух набирає обертів
жіночі товариства виникають у різних містах Галичини на початку 90-х років — у Львові, Тернополі, та ін. У 1893 р. у Львові виник Клуб руських жінок, який очолила Герміна Шухевич – дружина В.Шухевича. Клуб хотів видавати періодику, утримувати бібліотеки, організовувати конференції, різноманітні вечірки, забави. Але на практиці все вийшло мастабніше. Герміна відгукнулась на заклик Н.Кобринської. Почали відкривати дитячі садки, запрацювали кооператив “Труд” для фахового вишколу дівчат, та 2 товариства – «Опіки над домашньою прислугою» та “Українська захоронка”.  Жіночий рух охопив і Буковину. У Чернівцях 1906 р. було організовано “Жіночу громаду”, яку очолила Емілія Смаль-Стоцька (Заревич). Дружина Степана Смаль-Стоцького, бабуся Романа Шухевича – командира УПА.

Не можна не згадати про нову жіночу організацію,  з  існуванням якої пов’язане і продовження жіночої преси. У 1901 р. тодішні перші студентки університету створили «Кружок українських дівчат». Організаторами були Дарія Шухевич (дочка Г.Шухевич), Наталка Будзиновська, Северина Данилевич, Олена Охримович. Їх підтримала Академічна громада студентів і дехто із діячів старшої генерації радикалів. “Молода Україна”, Саме за ініціативою “Кружка” 1 березня 1906 р. почав виходити журнал “Мета”, — “орган поступових жінок”. Редактором була Д.Старосольська (Шухевич). Журнал залучав жінок до активної громадської позиції, щоб “жінка могла і сміла забрати голос в усіх загально-людських справах”. Видання висвітлювало діяльність жіночих товариств і організацій не лише у Галичині, а й за кордоном, це дало можливість друкувати як українських так і зарубіжних авторів.
Згодом із вибухом Першої світової війни жіночий рух перестав існувати.


Після війни

 улютому жінки заснували газету “Наша мета”, “часопись робітного жіноцтва”. Відповідальним редактором стала Д.Старосольська. Коли газета стала друкованим органом УСДП – почалися сварки між авторами, які друкувались. В умовах польскої окупації «Меті» вдавалось просувати ідею української державності, додавались новини про воєнні дії та, звісно, жіноче питання. На сторінках видання велися дискусії про справді «жіноче», тобто про дітей, виховання, проблеми освіти, про ВИШі. Через брак коштів “Наша мета” перестала виходити у 1920 р.

Від «Нової хати» до «Жіночого голосу»


 у1925 р. почав видавати ілюстрований місячник “Нова хата”. Спочатку це був журнал, “присвячений модам і справам домашнього жіночого господарства”, а від наступного року — “журнал для плекання домашньої культури”. Відповідальним редактором журналу була Марія Громницька, а протягом останнього року існування Лідія Бурачинська-Рудик.
“Нова хата” популяризувала народне мистецтво, виходила за рамки “жіночого” видання, бо виконувала ширші функції, ніж планувалося. Це виявлялось у публікаціях на суспільно-політичні теми та літературній сторінці. Власне, з “Нової хати” почався найкращий період в історії західноукраїнської жіночої преси.



Практично одночасно із “Новою хатою” почала виходити “Жіноча доля”, перше число якої появилося у вересні 1925 р. Журнал виходив у Коломиї, у видавництві “Жіноча доля”, яке заснували Кисілевські. Управляла виданням Олена Кисілевська (журнал виходив до 1939 р.), а відповідальним редактором була Марія Ставнича. “Жіноча доля” — це журнал для українського жіноцтва, який приділяв увагу найбільше діяльності Союзу українок, хоча і не був органом цієї організації. А також відображав зміни жіночого руху в середині 20-х років. Журнал порушував   проблеми, пов’язані із побутом у селі, із культурно-просвітницькою та організаційною роботою серед селянок. «Жіноча доля» відрізнялася від «Нової хати» своєю структурою, числом колонок та обсягом самого видання.
У жовтні 1934 р. Союз українок заснував у Львові жіночий видавничий кооператив, а 1 січня 1935 р. появилося перше число двотижневика “Жінка” — органу Союзу українок.








Головним редактором видання стала М.Рудницька, а відповідальним — О.Федак-Шепарович. У редакційній статті “Думки над часописом” говорилося, що він спеціальні завдання служити поширенню ідеології українського жіночого руху. У травні 1938 р. було заборонено Союз українок, перестала виходити і “Жінка”.

З 1931 р.  організація “Жіноча громада” мала тематичну сторінку “Жіночий голос” у “Громадському голосі”, органі УСРП. Деякий час “Жіночий голос” виходив як самостійне видання. Головою “Жіночої громади” була Іванна Блажкевич, відома кооперативна діячка, письменниця. “Жіночий голос” дотримувався соціалістичної орієнтації та опозиційно ставилось до «Союзу українок». Видання містило новини про кооперативний жіночий рух, а також про міжнародний жіночий рух. Цікаво що “Жіночий голос” розповідав також про життя і творчість відомих українських письменниць — Х.Алчевської, Н.Кобринської, Марка Вовчка, Лесі Українки, Ганни
Барвінок, О.Кобилянської.

Після Другої світової війни

 у Східній Україні 1980-1990-х рр. почали виникати жіночі гуртки, які приєднувались до висвітлення тем про жіночий рух на українських землях, а також часописи “Рідний край”, “Нова громада, “Село” та інші. Надруковані у пресі матеріали належали не тільки жінкам–письменницям – Любові Яновській, Людмилі Старицькій-Черняхівській, Софії Русовій, а й багатьом чоловікам публіцистам. З установленням радянської влади в Україні було ліквідовано всі приватні видання та пресові органи громадських організацій. Преса для жінок мала одного видавця –ЦККП(б), а пізніше – Центральний відділ Робітниць та Селянок ЦККП(б).
Друкували такі жанри:
       Замітки
       Статті
       Нариси
       Новели

 З листопада 1920 р. на Наддніпрянській Україні виходить часопис “Жінка” – він був унікальний, тому що видавався в Україні впродовж існування всього радянського часу і до сьогодні. Але у січні 1946 р. відповідно до радянських указів та норм місячник змінив назву на “Радянська жінка” і став популярнішим в Україні журналом для жінок. Його видавала Українська республіканська рада професійних спілок разом із Спілкою письменників України. Цей часопис був розрахований на освідчених вимогливих читачів. На сторінках журналу редактори особливу увагу приділяли молодим дівчатам та підліткам. Навіть існувала окрема рубрика “Ровесниця”, в якій проводилася посилена агітація щодо здобуття дівчатами середньої освіти.

Сучасна жіноча преса



якщо говорити про масовість – основну тенденцію кінця ХХ століття, то масова періодика для жінок в Україні розвивалась та виходила на медіа ринок саме у 1990-х роках. Жіночі організації почали видавати власні бюлетені, дайджести, вісники з питань політичних прав людини, незалежності, юридичного захисту жінок тощо. Глнцеві журнали розважального та сімейного типу були спрямовані на різні традиційно затверджені ролі жінки (дружини, матері, господарки), на поліпшення власного становища (жінки-феміністки). У 2000 р. на ринку засобів масової інформації з’явився “Женский журнал”. Актуальність, еротизм, жіночність–винесені як концептуальні слова стали ключовими для цього видання, яке відповідає різноманітним запитам сучасної жінки. У виданнях вказаного сегмента переважають такі жанри, як бесіда, інтерв’ю, гостра публіцистична абопроблемна стаття, портретний нарис. Використовуються також епістолярні жанри: листування з читачами; інформаційні жанри: замітка, репортаж. 
Автор: Катерина Завадська


Комментарии

Популярные сообщения