Олена Кисілевська у боротьбі за жіночу волю

Першим жіночим виданням в Україні очевидно був часопис, що побачив світ у Львові 1853 р. “Лада: Письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение” за редакцією Северина Шеховича. У 1868році С. Шехович розпочав видання ще одного жіночого часопису “Русалка: Письмо для красавиць”, котрий виходив до 1870 року. Ці видання друкувалися “язичієм”, пропагували погляди москофілів і тодішнього бачення ролі жінки у суспільстві. Однак саме вони були первістками української преси для жінок і ставили своїм завданням піднесення культурного рівня жіноцтва та задоволення його духовних потреб .

У 1889 р. у Львові за редакцією Олени Пчілки та Наталії Кобринської виходить у світ альманах “Перший вінок”, котрий став предтечею часописів які редагували і видавали самі жінки. При створенні альманаху до праці були залучені кращі творчі жіночі сили Наддніпрянської України і Галичини: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші. В 1893, 1895, 1896 роках Н.Кобринська відредагувала та видала за власні кошти у Стрию три випуски “Нашої долі”, де намагалася переконати суспільство, що організація жінок потрібна для їх самовдосконалення і кращої праці в громаді.

Наступні жіночі видання в Галичині з’явилися лише на початку ХХ ст.

У 1908 р. львівський “Кружок українських дівчат” почав видавати часопис “Мета: Орган українських поступових жінок” а в 1912 р. у газеті “Діло”, найстарішому українському щоденнику, що виходив у Львові, з’явився безкоштовний додаток “Жіноче діло”. Саме у ньому розпочала свою кар’єру редактора Олена Кисілевська, майбутній керівник багатопланового видавництва в Коломиї. На сторінках “Жіночого діла” в основному обговорювалися проблеми рівноправності, освіти та економічної незалежності жінок.

Лише влітку 1917 р. на Наддніпрянській Україні, у Києві, вперше виходить окремий жіночий часопис орган Українського жіночого союзу - “Жіночий вісник”.

Згодом були інші спроби заснувати жіночі часописи, що власне вимагає окремого розгляду, але саме видання часопису “Жіноча воля” Оленою Кисілевською спричинилася до появи принципово нового типу жіночого видання.

Ким була ця жінка? Чому про неї так мало відомо широкому загалу україннців?

Олена Кисілевська народилася 24 березня 1869 року в с. Фільварки (тепер Підгороднє) Монастириського району в сім’ї священика Льва Сіменовича. Зацікавлена батьком та старшим братом Володимиром, Олена у п’ятнадцятирічному віці ( наймолодша учасниця!)бере участь в установчих зборах “Товариства руських женщин”, заснованого Н.Кобринською.

Розпочала навчання у Заліщиках, продовжувала у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Смерть батька перервала навчання. Вчилася самотужки при підтримці брата Володимира.

Після одруження з москвофілом Ю.Кисілевським у 1887р, Олена Львівна продовжує (всупереч волі чоловіка) самоосвіту, бере участь в роботі різних українських товариств.

Природа виявилася щедрою до Олени. Вона прекрасно малювала, співала, грала на аматорській сцені і навіть подумувала про артистичну кар’єру. Але стан здоров’я та раннє заміжжя змінили її наміри. У 1887 році народилася донька Наталя, котра згодо стане першою помічницею матері в усіх її справах.

Проживаючи деякий час у Львові, О.Кисілевська подружилася з видатним українським етнографом і фольклористом В.Гнатюком. На йогго прохання вона їздить по селах Галичини та Покуття, записує фольклор. На початку 1900-х років разом з В.Бачинським наша землячка виступила ініціаторкою видання безоплатного додатку до газети “Діло” - “Жіноче Діло”, де публікувала свої дописи з питань жіночої рівноправності.

Під час подій першої світової війни О.Кисілевська займається подвижницькою працею в Жіночому комітеті допомоги українським солдатам, за котру вона отримала високу відзнаку – срібний хрест.

Впродовж перших двох десятиліть з-під її пера під псевдонімами ”О.Галичанка”, “Галичанка Оля”, “Ольга К”, “Не знана”, “Калина” та ін. з’являється чимало нарисів, оповідань, перекладів, фольклорних записів. Найрізноманітніші аспекти жіночого питання вона порушує у своїх публікаціях на сторінках таких популярних західноукраїнських видань як “Нова хата”. “Молода Україна”, “Український голос”, “Світ”. Їі багатогранна письменницька та публіцистична творчість ще чекають на своїх дослідників. Варто відзначити і той факт, що І. Франко у своїх листах постійно покликував Олену не полишати пера. Постійно підтримувана братом Володимиром, Олена здійснює низку подорожей – відвідує Швейцарію, Італію, Африку, Київ, Канів, Одесу. Подорожні нотатки лягають в основу нових нарисів та оповідань. Поруч з письменницькою та журналістською працею О. Кисілевська бере активну участь і в роботі просвітницької комісії при львівській “Просвіті”, налагоджує контакти з українськими інституціями за кордоном.

Тож у тому, що в 1929 році О. Кисілевську обирають сенаторкою польського сейму від Українського-національно-демократичного об’єднання не було нічого дивного. Політики УНДО розуміли, що сенаторський мандат вкупі з авторитетом письменниці та видавця дозволить їй продовжити працю в обороні прав покривдженого народу. Політика для О. Кисілевської була явищем багатогранним. Вона з однодумцями не лише бере участь у сенатських засіданнях. Впродовж двох каденцій Кисілевська об’їжджає більші та менші села Західної України, де створює жіночі організації, засновує кооперативи та промисли. Тим більше, що їй завжди у підтримці власний досвід керівництва видавництвом та редакцією.

В 1925 році в Коломиї Олена Кисілевська у власному домі засновує видавництво і починає видавати часопис “Жіноча доля”, який популяризував ідеї Союзу українок і сприяв залученню західноукраїнського жіноцтва, зокрема селянок, до організованого і активного громадського життя.

Програмові засади часопису вдало сформулювала Г. Чикаленко у статті “Фемінізм і криза демократії” : “… Нація потребує найвищого напруження своїх сил, їй потрібні освічені, національно свідомі, організовані, дисципліновані жінки, свідомі національних обов"язків, підготовлені до розуміння національних традицій. Для українок жіночий рух є засобом до мети: нашою метою є і буде осягнення найвищих ідеалів”.

Коштом редакції часопису “Жіноча доля” було видано кілька ілюстрованих календарів-альманахів, зокрема, “На новий шлях” (1926), “Наш світ” (1927), “Наша книга” (1928), “Для неї – все!” (1929), а також практичний календар-порадник “Жіноча доля” (1930). Окрім того, упродовж 1932-1939 рр. виходили два додатки до “Жіночої долі”: “Жіноча воля: Часопис для сільського жіноцтва” та “Світ молоді”, який основну увагу приділяв національно-патріотичному вихованню молодих українок. В усіх цих виданнях друкувалася і сама редактор. У своїх статтях вона заклакає жінок брати якнийактивнішу участь у громадському та господарському житті, боротися із злиднями та неписьменністю, алкоголізмом, мракобіссям, виховувати свідомих, патріотично налаштованих людей.

1939 рік став переломним для доль мешканців Західної України. Щоб вберегтись від репресій О. Кисілевська виїжджає у польське містечко Криницю, де у той час проживали Денис Лук’янович та Тодось Осьмачка , інші визначні діячі української культури. Згодом вона із сім’єю перебирається в Німеччину, а потім у далеку Канаду. Тут вона продовжує вести активну громадську роботу, пише спогади про своїх сподвижниць :- Ольгу Кобилянську, Наталю Кобринську, Олену Телігу, Ольгу Басараб, Уляну Кравченко. А з 1948 р. Кисілевська - перша голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. СФУЖО вона очолювала до своєї смерті 29 березня 1956 року в Канаді. Зрозуміло, що радянським ідеологам жоден з напрямків діяльності О. Кисілевської не подобався. То ж вирішили піддати її ім’я забуттю.