Олена Кисілевська прибічник жіночочої волі

Перша українська преса для жінок “Лада: Письмо поучительное русским девицам и молодицам в забаву и поучение” часопис під редакцією Северина Шеховича, вийшов у Львові 1853 р. Друкувалося видання “язичієм”,  пропагував погляди москофілів та висвітлював тодішнього уявлення про ролі жінки у суспільстві. Через п'ятнадцять років Шехович розпочав видавати ще один жіночий часопис “Русалка: Письмо для красавиць”. Ці видання ставили за мету покращити культурний рівень жіноцтва та задовольняти його духовні потреби.

Попередник усіх часописів, що видавали та редагували самі жінки став альманах “Перший вінок” 1889 р. Він увібрав у себе кращі твори жінок Наддніпрянської України і Галичини: Леся Українка, Уляна Кравченко, Олена Пчілка, Людмила Старицька, Дніпрова Чайка, Олеся Бажанська,  Анна Павлик та інші. Альманах вийшов у Львові за редакцією Наталії Кобринської та Олени Пчілки. У  1893-1896 роках Н. Кобринська не шкодувала часу та власних коштів, аби суспільство зрозуміло, що йому потрібна жінок організація для вдосконалення і кращої праці в громади. Для цього відредагувала та видала у Стрию три випуски “Нашої долі”.

Лише на початку ХХ століття з’являються настуні жіночі видання.

У 1908 р. львівський “Кружок українських дівчат” розпочав видавати часопис “Мета: Орган українських поступових жінок” а в 1912 р. у газеті “Діло” з’явився безкоштовний додаток “Жіноче діло”. Олена Кисілевська розпочала свою кар’єру редактора на сторінках “Жіночого діла” в основі якого були обговорення про проблеми рівноправності, економічної незалежності жінок та освіти.

Ніхто і не підозрював, що саме Олена в подальшому займе піст керівника багатопланового видавництва в Коломиї.

Олена Кисілевська народилася 24 березня 1869 року в с. Фільварки (тепер Підгороднє) Монастириського району в сім’ї священика Льва Сіменовича. Зацікавлена батьком та старшим братом Володимиром, Олена у п’ятнадцятирічному віці бере участь в установчих зборах “Товариства руських женщин”, заснованого Н.Кобринською. Її нелякало, що вона була наймолодшою учасницею, а лише підсилило її впевненість.

Розпочала навчання у Заліщиках, продовжувала у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Смерть батька перервала навчання. Вчилася самотужки при підтримці брата Володимира.

Після одруження з москвофілом Ю.Кисілевським у 1887р, Олена Львівна без підтримки і всупереч волі чоловіка продовжує самоосвіту, бере участь в роботі різних українських товариств.

Олени прекрасно співала, малювала, грала на аматорській сцені і навіть подумувала про артистичну кар’єру. Стан здоров’я та раннє заміжжя змінили її наміри. У 1887 році народилася донька Наталя, котра згодо стане першою помічницею матері в усіх її справах.

Під час подій першої світової війни Кисілевська займається подвижницькою працею в Жіночому комітеті допомоги українським солдатам, за котру вона отримала високу відзнаку – срібний хрест.

З-під її пера під псевдонімами ”О.Галичанка”, “Галичанка Оля”, “Ольга К”, “Не знана”, “Калина” та ін. впродовж двох десятиліть з’являється чимало оповідань, нарисів, фольклорних записів, перекладів. Усі питання, що хвилювали жінок вона підіймає у своїх працях на сторінках таких популярних видань як “Нова хата”. “Молода Україна”, “Український голос”, “Світ”. Постійно підтримувана братом Володимиром та  І. Франком, Олена здійснює низку подорожей – відвідує Африку, Швейцарію, Канів, Італію, Київ, Одесу. Подорожні записи лягають в основу нових нарисів та оповідань.

У 1929 році О. Кисілевську було обрано сенаторкою польського сейму від Українського-національно-демократичного об’єднання, адже вона брала активну участь і в роботі просвітницької комісії при львівській “Просвіті”, де налагодила  контакти з українськими інституціями за кордоном. Вона працювала в обороні прав покривдженого народу. Впродовж двох каденцій Кисілевська об’їжджає більші та менші села Західної України, де створює жіночі організації, засновує кооперативи та промисли. Тим більше, що їй завжди у підтримці власний досвід керівництва видавництвом та редакцією.

В 1925 році в Коломиї Олена засновує видавництво у власному домі. Починає видавати часопис “Жіноча доля”, який мав ідеї Союзу українок і сприяв залученню західноукраїнського жіноцтва, зокрема селянок, до активного і організованого громадського життя.

Коштом редакції часопису “Жіноча доля” було видано кілька ілюстрованих календарів-альманахів, зокрема, “На новий шлях” (1926), “Наш світ” (1927), “Наша книга” (1928), “Для неї – все!” (1929), а також практичний календар-порадник “Жіноча доля” (1930). Окрім того, упродовж 1932-1939 рр. виходили два додатки до “Жіночої долі”: “Жіноча воля: Часопис для сільського жіноцтва” та “Світ молоді”, який основну увагу приділяв національно-патріотичному вихованню молодих українок. В усіх цих виданнях друкувалася і сама редактор. У своїх статтях вона закликає жінок брати активну участь у громадському та господарському житті, боротися із злиднями та неписьменністю, алкоголізмом, мракобіссям, виховувати свідомих, патріотично налаштованих людей.

1939 рік став переломним для доль мешканців Західної України. Щоб вберегтись від репресій О. Кисілевська виїжджає у польське містечко Криницю, де на той час вже проживали Денис Лук’янович та Тодось Осьмачка , інші визначні діячі української культури. Згодом вона із сім’єю перебирається в Німеччину, а потім у далеку Канаду. Тут вона продовжує вести активну громадську роботу, пише спогади про своїх сподвижниць :- Ольгу Кобилянську, Наталю Кобринську, Олену Телігу, Ольгу Басараб, Уляну Кравченко. А з 1948 р. Кисілевська - перша голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. СФУЖО вона очолювала до своєї смерті 29 березня 1956 року в Канаді. Зрозуміло, що радянським ідеологам жоден з напрямків діяльності О. Кисілевської не подобався. То ж вирішили віддати її ім’я забуттю.

Автор: Анастасія Лісовенко